Електростимуляція мозку: обіцянки та реалії в навчанні
Транскраніальна стимуляція випадковим шумом (tRNS) — інноваційний метод, що передбачає подачу слабкого, безболісного електричного струму через електроди на голові до певних ділянок мозку. Його дія базується на принципі стохастичного резонансу: додавання невеликого “шуму” робить слабкий сигнал більш помітним, що, в свою чергу, стимулює менш активні нейрони до частішої активації в потрібні моменти.
Неоднозначні результати в когнітивних дослідженнях
Згідно з останніми дослідженнями, опублікованими ZME Science, ефект tRNS на когнітивні функції здорових дорослих залишається невизначеним. Метааналіз, що охопив 13 рандомізованих випробувань, проведений науковцями зі Столичного університету фізичного виховання і спорту та Уханьського університету спорту, показав обмежений вплив цього методу. Автори дійшли висновку, що “загалом наявні докази свідчать, що tRNS має обмежений і невизначений вплив на когнітивні функції у здорових дорослих”.
Ці висновки підтверджуються й іншими дослідженнями. Так, у жовтні 2025 року вчені з Дублінського університетського коледжу та Університетського коледжу Лондона виявили, що стимуляція тім’яної ділянки мозку, яка відповідає за обробку числових даних, дійсно підвищила точність виконання завдання на визначення позиції числа на числовій прямій. Однак, стимуляція дорсолатеральної префронтальної кори, зони, що відіграє ключову роль у навчанні та прийнятті рішень, не показала суттєвих результатів.
Складний зв’язок між біологією та математичними здібностями
Цікаво, що раніше саме дорсолатеральна префронтальна кора стала об’єктом гучного експерименту, проведеного командою Роя Коена Кадоша з Оксфордського університету. Дослідження за участю 72 студентів, яким подавали слабкий струм на ділянки мозку, пов’язані з навчанням, продемонструвало значне покращення результатів у математичних завданнях. Студенти зі слабшими зв’язками між дорсолатеральною префронтальною корою та задньою тім’яною корою (відповідає за пригадування) показали 25-29% покращення після стимуляції. Це дозволило їм досягти або навіть перевершити показники своїх більш здібних однолітків.
Однак, цей же експеримент показав і зворотний ефект: у професорів математики, які проходили раннє тестування, результати, навпаки, погіршилися. Це свідчить про складність взаємозв’язку між біологічними особливостями мозку та академічними здібностями. Дослідники тоді підкреслили, що біологічні фактори можуть відігравати значно більшу роль у формуванні математичних навичок, ніж це вважалося раніше. Вони зазначили, що приблизно чверть дорослого населення у розвинених країнах має математичні навички на рівні семирічної дитини, що негативно впливає на їхню кар’єру, доходи та загальний стан здоров’я.
“Досі більшість зусиль з покращення освіти зосереджувалися на зміні середовища – навчанні вчителів, переробці програм – і майже не враховували нейробіологію того, хто вчиться”, – наголошував Рой Коен Кадош. Це дослідження відкриває нові перспективи для розуміння індивідуальних відмінностей у навчанні та потенційних нейротехнологічних втручань.
